НОВООДЕСЬКІ ПЛАВНІ. НАД КОДИМОЮ.

ЄЛАНЕЦЬКИЙ СТЕП, ПЕЛАГЕЇВСЬКА ЦЕРКВА

Самої річки не видно: скільки бачить око, розлилося зелене море очеретів. Човен пливе по мутній воді, густо обсипаній ряскою. Довгий вузький коридор між густими заростями виводить на велике, чисте від буйної рослинності плесо. Тут не глибоко. Вода тиха, стояча, рудуватими острівцями росте латаття. Дичини тут - аж кишить, головним чином качки-лисухи. Плавають зграйками, поринають, добуваючи Їжу, жирують. Фауна плавнів досить багата і різноманітна. Крім птахів, водяться тут ондатри, черепахи, змії. Умови для них відмінні, є де сховатися від зацікавленого ока - плавні займають близько ЗО квадратних кілометрів, є чим поживитись. Навесні і восени під час масових перельотів плавні стають для пташиних зграй своєрідною базою відпочинку.

Якщо пройти від села Кримки болотяним лугом, перебратися по потемнілій дерев'яній кладці через Кодиму - раптом пірнеш у зелений шум. Лопочуть на вітрі акації, солідно ворушать листям красені-дуби. Звідси, від Кодими, починається Катеринівський ліс. Його заклали у тридцяті роки минулого століття на сипучих пісках. Важко приживалися дерева, особливо сосни, що складають нині велику частину лісу. Але тепер тут на 1,5 тисячах гектарів росте понад десяток порід дерев - дуби, верби на болотах, ясені, граби, клени, білостовбурні берези... Ліс обвивають численні рукави Кодими, що здебільшого поросли очеретами, осокою і верболозом. Тут кілька лісових озер. Водойми, покриті густою кугою, місцеві жителі називають сагами. Саги оточують досить великі ділянки суходолу, утворюючи Казенний острів. Якщо забратися сюди рано ранком, то, здається, бачиш природу в її первісній красі. Причаївшись за деревом, можна спостерігати за граціозними оленями і швидконогими козулями. У різноголосиці пташиного гомону виділяються сольні арії солов'їв. Іноді «сигналять» самці-фазани. Якщо повезе, зустрінете дику свиню з виводком - смугасті поросята лакомляться жолудями і грибами, риють землю, вишукуючи Їстівне коріння.

У лісі над Кодимою серед безлічі дерев є і такі, котрі привертають увагу своєю незвичайністю, навіть унікальністю. Наприклад, ялиновий гай - цілий гектар! – єдина в області така посадка. На південних пісках, під палючим сонцем - це досить рідке явище. Адже, доглянута, ялина укоренилася там, де раніше ніколи не росла. Тому і цінність цього гайка велика, і віднесений він до пам'ятників природи. Виділяється і стара верба посередині Катеринівського лісу. Вона втричі, чи й навіть, вчетверо старіша за увесь цей лісовий масив. Лісу ще не було, коли верба стояла в розквіті. В іншому кінці лісу, майже під самою Кодимою, ще один пам'ятник природи - три дуби. Дубам цим теж набагато більше років, ніж рукотворному лісу - більше ста. А навколо - сорокарічні сосни. Прекрасний змішаний ліс. Дуб надає йому міці, сосна - аромату, береза - витонченості, ялина - шляхетності.

У 1996 році Указом Президента України на території Єланецького і Новоодеського районів був створений природний заповідник «Єланецький степ» площею 1675,7 га. У південних степових краях, де практично всі землі розорані, дивним чином добре збереглася ця ділянка цілинного степу з ландшафтами, типовими для степової зони Правобережної України.

Небагато знайдеться в Україні храмів, де, без перебільшення, відчуваєш присутність Бога. Церква Архістратига Михаїла, чи, як її ще називають, Свято-Михайлівська чи Пелагеївська, стоїть вдалині від великих міст і магістральних шляхів. Храм побудувано у 1904 році з ініціативи купця Сидора Дуриліна на дивно мальовничому березі Інгулу (тепер тут Софіївське водоймище), недалеко від села Софіївка Новобузького району. Дуже недовго простояла ця гарна, з 12-ма хрестами на куполах, церква у своєму первисному вигляді. У 30-х роках минулого століття храм прийшов у запустіння. І тільки в останнє десятиліття XXстоліття церква почала відроджуватися. З 1996 року тут діє Свято-Михайлівський жіночий монастир.

СТЕПОК. ВОЛОДИМИРІВСЬКА ДАЧА

Поруч із Володимирівським лісом збереглося 11 га справді цілинного степу - недоторканого, первісного. Ніколи ця земля не знала плуга, не бачила коси. Буйне різнотрав'я: пирій і ковила, мишачий горошок, лобода, деревій, польовий в'юнок, щавель, молочай... Легше назвати, яких трав тут нема, аніж перелічити ті, що ростуть. Але більше за все - злакових реліктів. Ця ділянка - пам'ятник природи державного значення.

Лісовий масив площею 1283 га неподалік від села Володимирівка Казанківського району був закладений більше ста років тому. Тут ростуть дуби, сосни, є ділянки гледичії, акації, смородини. Володимирівська дача - ареал поширення лікарських рослин. Тут збирають бузину, глід, шипшину, листя кропиви, звіробій, спориш та інші корисні плоди і трави. Справжня зелена аптека! В урочищі водяться козулі, зайці, дикі кабани, навіть лосі.

ЗАПОВІДНЕ УРОЧИЩЕ «ЛАБІРИНТ». ВАСИЛЕВА ПАСІКА. РАЦИНСЬКА ДАЧА

Заповідне урочище «Лабіринт», що знаходиться біля села Трикрати Вознесенського району, пов'язано з ім'ям Віктора Петровича Скаржинського. Місцевий поміщик, людина досить прогресивних для того часу поглядів, він прославився під час Вітчизняної війни 1812 року. Коли наполеонівські війська вторглись у Росію, Скаржинський на свої кошти сформував у Трикратах кінний загін ополченців з 200 чоловік і повів їх на війну із загарбниками. Волонтери Скаржинського відзначилися в походах 1812-1814 років.

Саме Скаржинський був піонером степового і полезахисного лісорозведення в наших краях. А почав він з того, що в 1819 році біля свого маєтку на обох берегах річечки Арбузинки розпланував Лабіринт. Ліс закладався десятки років із наполегливістю й упертістю. З усіх усюд, навіть із заморських країв, надходили до степового села саджанці.

Через Арбузинку Скаржинський поклав кладку з тесаного граніту, штучними дамбами перегородив плин, створив химерні ставки, водоспади. Тут нараховувалося 40 гребель. Вода зрошувала луги, на березі Арбузинки з'явилися багатий фруктовий сад, виноградник, плантація шовковиці. Уражав своєю розмаїтістю дендрарій - тут росло понад 200 порід дерев. А на 400 га був посаджений ліс, переважно дубовий. Він укоренився, прийшов через десятиліття до нас живим пам'ятником праці тисяч селян.

У Лабіринт попадаєш прямо із сільської вулиці. Найбільша цінність урочища, його основа і серцевина - дуби. Старі, високі й могутні. Їх 348, трикратських дубів, яким не менше 150 років. Кожний під номером, кожний узятий на облік і охороняється законом як пам'ятник природи.

Лабіринт рішенням обласної ради затверджений пам'ятником садово-паркового мистецтва місцевого значення. Під охорону узяті усі до єдиного старі дуби і 247 га лісового масиву.

Недалеко від Трикрат по обох схилах безіменної балки простягнулося на п'ять кілометрів ще одне урочище. Темним півколом цей масив охоплює село, немовби захищаючи від суховіїв. Це - Василева Пасіка. 252 га лісових угідь, закладених наприкінці XIX століття на берегах річки Арбузинки, знаходяться під охороною Вознесенського держлісгоспу. Тут ростуть дуби, осики. У центрі масиву звертають на себе увагу кілька суховерхих осик, суцільно обліплених пташиними гніздами. Це - єдина в наших степах колонія сірих чапель. Тут більше півсотні гнізд. Для наших місць колонія чимала. Чому чаплі облюбували цей куточок, неважко здогадатися. Поруч ставок, та й по балці вода тече, місцевість болотяна, а відтак, гарна кормова база. Навколо розкинулися поля, і восени легко піймати полівку тощо.

Для степової Миколаївщини ліс - велика рідкість і велике благо. По-перше, це - надійний заслін вітрам-суховіям, а відтак, неоціненна допомога хліборобам. По-друге, ліс серед степового роздолля, серед літньої спеки - острівець особливого мікроклімату, що приваблює і птахів, і звірів, і людей. Нарешті, лісовий оазис серед безкрайніх полів - краса неповторна!

Лісовий заказник державного значення «Рацинська дача», який розкинувся на 1782 га території Вознесенського району, один з таких оазисів. Раптово він виникає перед очима: високо у небо злетіли крони дубів, повіяло прохолодою. Це штучне насадження з'явилося в середині XIX століття завдяки працьовитості місцевих селян. Правда, старих дерев тут збереглося мало: дуже постраждав ліс у роки Великої Вітчизняної війни, коли кращі дуби окупанти зрізали для будівництва оборонних рубежів. Тут чимало привабливих куточків: кленовий і березовий гаї, галявина глоду. Водиться тут чимало живності: козулі та дикі кабани, фазани та куріпки, лисиці та куниці. Не дуже давно в «Рацинській дачі» з'явилися новосели - лань європейська, сімейство бізонів, цесарки. Оселилися тут ці екзотичні тварини стараннями хазяїв лісу - працівників найбільшого в області Вознесенського держлісгоспу, очолюваного Ю.В.Кретом.