2 лютого 105-річний ювілей відзначила жителька с. Старогорожене Баштанського району Білоус (Пєгова) Ганна Іванівна. У свій святковий день Ганна Іванівна заслухала вітання від Президента України Віктора Ющенко, голови облдержадміністрації Олексія Гаркуші, начальника головного  управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації Ольги Сивопляс, керівництва району з врученням «пам’ятних адресів», квітів та подарунків.

Народилася ювілярка у 1905 році в с. Привільне Баштанського району і була сьомою дитиною у сім'ї. Батьки мали підсобне господарство, земельний наділ. «У 1913 році, -  розповідає Ганна Іванівна, - пішла вчитися грамоті до Привільненської церковно-приходської школи. Провчилася 4 роки, по 1917р.». У десятилітньому віці вона залишилася напівсиротою – померла мама. Щоб хоч чимось допомагати сім'ї, почала сама ткати полотно.

            У 1924 році Ганна Іванівна створила власну сім'ю, у них з Матвієм Павловичем народилося четверо дітей, але двоє померли ще маленькими. Чоловік, як і її батько, прагнув бути справжнім господарем, тому і придбав вітряк. З того моменту за ними закріпилося ймення «куркуль». У роки колективізації саме за це чоловіка  арештували, вітряк забрали. З-під арешту вдалося втекти, але й додому повертатися було небезпечно. Він переховувався, а вона з двома дітьми бідувала -  аж до 1930 року, доки Матвій не повернувся додому. Все тоді вони робили разом: і виховували дітей, і поралися по господарству, і навіть на одну роботу пішли  - будувати МТС. Ця робота допомогла їм пережити голод 32-33 років.

           У 1935 році сім'я Білоусів виїхала до Краснодарського краю. Обоє працювали там у колгоспі в садівничій бригаді, Матвій Павлович – бригадиром, Ганна Іванівна – різноробочою. Тільки-но повернулися у рідне село Привільне у 1941 році, як розпочалася війна. У 1942 році вивезли на примусові роботи до Німеччини доньку, у 43-му забрали на фронт чоловіка. Залишилася жінка з молодшим сином удвох. Ганна Іванівна вважає себе щасливою, бо найрідніші люди пережили війну і повернулися додому. У той час іншого щастя ніхто і не бажав.

 Після війни вони знову переїздять, але вже не так далеко - у сусіднє село Старогорожене, де до виходу на пенсію працювали у колгоспі «Червоний прогрес». «У 1975 році помер чоловік, не думала, що переживу його настільки, а тим більше не знала, що доведеться пережити усіх свої дітей», - з сумом у очах розповідає старенька. П'ять років тому помер син, у 2009 році померла і донька, але одинокою не зосталася. Зараз Ганна Іванівна проживає у сім'ї онука Сергія. Він теж, як прадід і дід, не боїться фізичної праці, господарює на землі як одноосібник.

Тому радіє серце цієї незламної ні горем, ні старістю жінки, що життя прожила недарма.

За станом на 02.02.10р. в області проживає 35 осіб, яким виповнилось 100 і більше років (з них 4 – чоловіки, 31 – жінка) та   21 особа, якій  2010 року виповниться 100 років  і  1 - 115 років.