До 60-річчя визволення Баштаншини від німецько-фашистських загарбників

Фронтові листи, фотографії, урядові подяки і поздоровлення, повідомлення про смерть воїнів-визволителів. Їх зберігають у Баштанському районному краєзнавчому музеї, як найсвятіші реліквії. Сьогодні ми адресуємо їх і вашим серцям.

ГВАРДІІ КОЗАК КАЛМИКОВ
Микола Данилович Калмиков народився 5 грудня 1925 року в Краснодарському краї на хуторі Гарбузова Балка, Брюховецького ра-йону. Батьки – колгоспники. В 1940 р. Микола закінчив неповну середню школу. До лав Радянської Армії був призваний у березні 1943 року.
Молодший сержант 4-го гвардійського Кубанського козачого кавалерійського корпусу М. Д. Калмиков помер від ран 31 березня 1944 року. Похований в с. Баштанка, Миколаївської області.
Лист з фронту:
“Здрастуйте, мої дорогі мама, Тоня, Ваня і Вітя. Прийміть від мене гарячий червоноармійський привіт. Нарешті я дочекався радісної хвилини, бо разом із товаришами по зброї громлю ненависного ворога.
Тоню, розкажи своїм хлопцям, а також мамі, що їх дядько і син високо тримає честь Калмикових. Минає лише дев’ятий місяць, як я в армії, а на моїх грудях вже красується медаль “За бойові заслуги”. Признаюсь, мені дуже приємно, що Вітчизна відзначила мій солдатський труд.
Може, племінників цікавить, за що їх дядя одержав нагороду? Що ж, розповім.
В одному з останніх боїв фашистські бандити кинули на нас великі сили. Та наш ескадрон не здригнувся. Я перебував на правому фланзі, коли побачив ворожих автоматників, що вибігли з вибалку, і відкрив по них вогонь. Мій “максим” аж підскакував від напруги. Фашисти залягли. Тоді різонув по них трохи нижче. Бачу, відповідають. Я ще огоньку добавив. Вороги не витримали і побігли назад у балку. Мало хто з них устиг туди добігти.
Передавайте привіт усім нашим хуторянам, а найполум’яніший – Зіночці Матяш. Ви там глядіть, не обіжайте свою майбутню невістку.
До побачення. Ваш син, брат, дядя – Микола Калмиков. Грудень 1943 року”.
Захопивши станцію Явкине (с. Добре), кавалерій-ська дивізія повела наступ на Баштанку. Рух кубанських кіннотників був стрімким і навальним. До Баштанки вже залишалося кілометрів зо три, як раптом десь попереду вдарив німецький кулемет. Довелося кіннотникам спішитись і залягти.
Разом із однополчанином Калмиков швидко поповз вперед. Саме там, метрів за двісті, виднілася воронка від артилерійського снаряда. В ній і встановили кулемет. А коли фашистський кулеметник знову спробував відкрити вогонь, по ньому вдарив із засідки Калмиков. Вогневу точку ворога було знешкоджено.
І знову ескадрон мчить вперед. Ось і Баштанка, та раптом поряд розривається міна. Молодший сержант, схопившись за груди, важко опускається на землю...
Поранення виявилося надто тяжким. Через декілька тижнів у визволеній Баштанці помирає від ран 18-річний юнак. Так закінчилося коротке, але яскраве життя воїна-визволителя, гвардії козака Миколи Калмикова.

ВІДВАЖНИЙ КУЛЕМЕТНИК
Кім Прокопович Кошка-рьов народився 1924 року в Ростовській області. Закінчив дев’ятий клас середньої школи, коли почалася війна. В рідне місто вдерлися фашисти. Роки окупації – це найтяжче, що пережив Кім за своє коротке життя. Тому після визволення Ростова радянськими військами, одразу з’явився до військкомату. Це було в 1943 році.
А в березні 1944 р. К. П. Кошкарьов, відважний командир кулеметного від-ділення 4-го гвардійського Кубанського козачого ковалерійського корпусу, атакував ворога на підступах до Баштанки. Здавалося, ще одне зусилля і кіннотники, як вихор увірвуться в селище, змітаючи фашистів на своєму шляху. Та несподівано на одній із дільниць німці зосередили значні сили і пішли в контратаку. Їм довелося вклинитися у розташування наших військ і відрізати командира ескадрону із трьома бійцями, які одразу спішилися, зайнявши кругову оборону. Але патронів було вже обмаль. І раптом:
– За Батьківщину!
Це загін кіннотників, очолюваний 19-річним Кімом Кошкарьовим, непомітно пробравшись вибалком, як сніг на голову, звалився на німецьких вояків. Блискавичність, безстрашність та ініціатива командира групи Кошкарьова вирішили успіх операції. Командир ескадрону тут же на полі бою міцно обняв і поцілував відважного кулеметника. Ворожа контратака не вдалася. Лавиною летять кавалеристи вперед. Та раптом кінь Кошкарьова, зробивши гігантський стрибок, підкошений повалився на землю. Вилетів із сідла безстрашний вершник...
Коли до Кіма, що лежав на траві, підбігли товариші, він був непритомний. По щоці тоненькою цівкою стікала кров. Юнак так і не прийшов до пам’яті. Через кілька годин відважного командира кулеметного відділення Кіма Кошкарьова не стало.
Поховали його бойові побратими обабіч дороги на околиці Баштанки. А пізніше жителі райцентру перенесли прах кубанського воїна до братської могили.
У 1969 році, на місці найбільшого масового захоронення воїнів-визволителів, у м. Баштанці було споруджено меморіальний пам’ятник – Пагорб Слави. Проходять роки, десятиліття, але народний подвиг не зітреться. Не зітліють серця героїв. Ви чуєте, як стукають вони?!

О. СКИДАН,
директор районного краєзнавчого музею.

Весна визволення
Довгоочікуване звільнення Баштанщини прийшло у березні 1944 року в результаті успішного проведення Березнегувато-Снігурівської операції. З 9 по 15 березня війська 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського (зокрема, кінно-механізована група генерал-лейтенанта Ю. Г. Пушкіна, війська 8-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта В. І. Чуйкова, 46 армія генерал-полковника В. В. Глаголєва та 17 повітряна армія, якою командував генерал В. О. Судець) вели жорстокі бої, визволяючи Баштанщину.
Тільки під час боїв у ра-йоні Новосергіївки, Тарасівки, Зеленого Гаю і хутора Шевченко гітлерівці втратили 10 тисяч солдатів та офіцерів, до 300 гармат і мінометів, багато автомашин та іншого військового майна. Таким чином, частина затиснутого в районі Березнегуватого, Снігурівки угруповання ворога була розгромлена на території Баштанського району.
8 березня 1944 року Баштанський партизанський загін під командуванням І. Я. Калініченка вступив у бій з відступаючими частинами ворога і 10 березня з’єднався з передовими підрозділами Червоної Армії. Здійснюючи бойові операції, партизани влилися до військових частин 3-го Укра-їнського фронту.
Вони знищили близько 400 ворожих солдат, взяли у полон 9 офіцерів і понад 300 солдат, захопили 27 автомашин, 5 мотоциклів та інших трофеїв, серед яких – 18 бойових фашистських прапорів.
За мужність і героїзм, виявлені в боях за звільнення населених пунктів Баштанського району, було присвоєно звання Героя Радянського Союзу Г. П. Романюку (за с. Баштанку), М. І. Сотниченку (за с. Зелений Яр), посмертно В. О. Сивкову та П. К. Крестьянінову (за с. Явкине).
Штаб партизанського руху 3-го Українського фронту представив до урядових нагород 10 членів Баштанського партизанського загону. Орденами Вітчизняної війни було нагороджено – 4 чол., орденом Червоної Зірки – 5 чол. і один – Партизанською медаллю.

Шляхами-дорогами фронтовими
Настала весна. Мине не так багато часу і забуяє, за-цвіте все навколо нас. А мені хочеться зі своїми учнями повернутись у ту далеку весну 1944-го, пройтись із ними тим шляхом, яким пройшли визволителі нашого краю 60 років тому. Згадати їх імена, відвідати братські могили, пам’ятні знаки, які спорудили вдячні земляки в честь їх подвигу. Покласти квіти, сказати спасибі, згадати імена земляків, які прославили наш край, визволяючи Вітчизну від фашистської нечисті.
Пам’ятний знак біля с. Зелений Яр на трасі Баштанка-Новий Буг споруджений на честь славного подвигу танкістів 3-ї та 35-ї бригад. Як пише у своїй книзі двічі Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант Ісса Олексійович Плієв, гітлерівці намагалися будь-що утримати Баштанку. Селище було могутнім опорним пунктом. Велика заслуга в розгромі цього німецького угруповання належить саме цій бригаді. Героїзм проявив у цьому бою командир танкового взводу М. І. Сотниченко. На полі, яке сьогодні належить училищу, його взвод знищив один танк, п’ять самохідних гармат, 190 колісних машин, 400 підвід. За цей бій М. І. Сотниченко удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Він не раз бував в училищі. Його розповідь про цей бій назавжди залишиться в пам’яті учнів.
А поблизу шляху, яким мчали танки 23-го корпусу, баштанці спорудили пам’ятний знак на честь відважного генерала Ю. Г. Пушкіна. Доля генерала Пушкіна, як і історія танкового корпусу, тісно пов’язана з нашим краєм. В ніч на 12 березня його танковий корпус вступив у Баштанку. Біля с. Новоіванівка осколок ворожої бомби обірвав життя уславленого генерала.
Увічнено також пам’ять героїв-танкистів Вадима Сивкова і Петра Крестьянінова, які загинули в с. Явкине. В офіційному донесенні про героїв-танкистів говориться так: “В ніч з 13 на 14 березня екіпаж танка під командуванням молодшого лейтенанта Сивкова, обійшовши позиції противника з тилу, увірвався в с. Явкине, зайняте фашистами. В результаті сміливих дій екіпажу, гітлерівці в паніці втекли з села, залишивши на полі 250 трупів і кинувши в селі три танки, 12 бронетранспортерів, три гармати, 75 автомашин, 5 мінометів, 250 повозок з військовим майном”.
За цей подвиг Президія Верховної Ради присвоїла Сивкову і Крестьянінову звання Героя Радянського Союзу, посмертно. На їх честь на Пагорбі Слави в селі Явкине встановлено два монументальних скульптурних бюсти.
На честь героїчного подвигу воїнів-визволителів нашої місцевості, в училищі проводиться година пам’яті біля братської могили, яка знаходиться в центрі селища. В ній захоронено більше 60 героїв, які віддали своє життя при визволенні нашої землі.
Вдивляючись в обличчя учнів, розумієш, що в цю мить вони знаходяться там, в далеких березневих днях 1944-го. Хочеться, щоб це залишилось назавжди у їх пам’яті і передалось нащадкам.

В. ЗОЛОТАРЕНКО,
викладач ПТУ-42..