До 60-річчя визволення Березнегуватського району

Просто цифри і факти

На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло більше 3000 березнегуватців.
За визволення району загинуло 369 бійців Червоної Армії.
Звільняв наше селище 189 гвардійський стрілецький полк (командир підполковник Лімов) 61-ої гвардійської стрілецької дивізії. 6-а армія Третього Українського Фронту.
У Березнегуватому, Любомирівці, Лепетисі, Калузі, Мурахівці, Оріанді, Новосевастополі діяли підпільні групи.
Розстріляно мирних жителів - більше 1700 чоловік.
У районі є два Меморіальних комплекси, 16 пам'ятників, сім братських могил, 11 військових поховань.

“Народна трибуна”, 11.03.2004 р.

Звільняв - свій район

Доки є пам'ять про воїнів-визволителів, вони живуть. Серед них і наш земляк Борис Михайлович Безніцький. У 1940 році він з відзнакою закінчив Тбіліське артилерійське училище і став командиром взводу першого Червонопрапорного артилерійського полку. Перше бойове хрещення отримав у Криму, під Феодосією. Брав безпосередню участь у кривавих і виснажливих боях під Новоросійськом і Краснодаром.
Звідти Бориса Михайловича направляють на перепідготовку до Москви. За два тижні він оволодів методикою і тактикою ведення вогню з реактивних мінометів і командування підрозділами цих нових формувань. Його призначають командиром сформованої батареї ракетних мінометів і направляють на Сталінградський фронт. Батарея була підпорядкована знаменитій 62-й Армії, якою командував генерал В.І.Чуйков.
Потім - звільнення України, бої за Харків, Запоріжжя, Нікополь, Кривий Ріг. Жорстокий бій вела його батарея за Казанку. А далі було звільнення Маліївки, Новосевастополя, Баштанки, Нового Бугу, Нової Одеси. Батарея Безніцького успішно форсувала Південний Буг. Попереду чекала Молдавія, участь в жорстоких боях Яссо-Кишинівської операції. У квітні 1944 року Бориса Михайловича було тяжко поранено. Довго лікувався. Демобілізувався у 1946 році. Ратний подвиг його відзначено орденами Вітчизняної війни, Червоної Зірки, медалями "За оборону Сталінграда", "За бойові заслуги".
Борис Михайлович був першим головою ради ветеранів війни і праці при Березнегуватській селищній раді. Сьогодні його немає серед нас, але пам'ять залишилася.

“Народна трибуна” за 11.03.2004 р.

І наша розвідрота

Я - один з тих червоноармійців, які у березні 1944 року брали участь у боях за Березнегувате. А було це так. Наша розвідрота напередодні одержала завдання провести розвідку підходів до села, дізнатися, які сили фашистів обороняються. Пройти непоміченими нам не вдалось. Німці нас засікли і відкрили вогонь зі всіх видів зброї. Довелося окопатися на підступах до села і вести спостереження за ворогом. Ми засікли німецьких снайперів на цистернах нафтобази, на даху двоповерхового будинку, а також на церкві.
В ніч з 1З на 14 березня розвідникам вдалося проникнути в село і виявити, що у ньому великих сил ворога немає. Цієї ж ночі ми евакуювали в тил поранених, а самі ретельно готувалися до наступу. Десь опівночі нам підвезли боєприпаси, надійшло підкріплення.
На світанку 14 березня роти і батальйони нашого 189-го гвардійського полку (командир-підполковник Лімов) 61-ї гвардійської стрілецької дивізії зав'язали бій на східній околиці села. Наша рота просувалася по вулиці, що вела від нафтобази до центру Березнегуватого. Завдяки кам'яним мурам нам більш-менш безпечніше вдалося просуватися на західну частину села. Фашисти чинили страшенний опір. Вони окремими групами, а це був їх ар'єргард, прикривали відхід основних своїх сил.
Одна така група трапилась і на моєму шляху. Троє фашистів вели вогонь із-за муру, не даючи взводу просуватися вперед. Я найближче був до ворога і кинув на них дві гранати. Це дало нам можливість швидко вийти за село. Та раптом на нашому шляху знов перешкода: з-під містка по вас відкрив вогонь кулемет. Ворожа вогнева точка знову зупинила наступ наших розвідників. Ми внмушені були оточити їх з усіх сторін. При цьому взяли в полон п'ять німців на чолі з унтер-офіцером. Тут ми втратили одного з наших бійців. Десь після дванадцятої години бій скінчився і село було звільнено від ворога.
Під вечір наш полк був уже далеко від Березнегуватого, переслідуючи фашистів, що відступали до Миколаєва. У боях за це місто мене було поранено. Після лікування я знову повернувся у дивізію і пройшов з боями Молдавію, Румунію, Угорщину, Югославію, Австрію.
У Березнегуватому побував у рік відзначення 50-річчя звільнення селища від німецько-фашистських загарбників.
А, взагалі, я народився у 1925 році. Коли виповнилося вісімнадцять, а це було у жовтні 1943-го, пішов на фронт. Закінчив школу розвідників. За бойові подвиги нагороджений орденами Слави ІІІ ступеню, "Червоної Зірки", Вітчизняної війни, медалями "За відвагу", "За перемогу над Німеччиною” та ін.
Після війни закінчив вищу школу міліції, де пропрацював все життя. Зараз проживаю у Запоріжжі.

А. ДОЛЯ
"Народна Трибуна", 11.03.2004 р.