До 60-річчя визволення Братшини від німецько-фашистських загарбників

НАША ПАМ’ЯТЬ - СВЯЩЕННА!

Все більше років відділяє нас від воєнного лихоліття, від славетного Дня Перемоги. Вже кілька поколінь людей народилися і виросли під мирним небом.
Та з роками не меркне наше пам'ять, не забуваються героїчні сторінки, навічно вписані нашими дідами, батьками в нашу історію.
Нині, у березні 2004 року, ще одна вікопомна дата – 60 - річчя визволення району від німецько-фашистських загарбників.
60 років тому прийшла весна звільнення на нашу братську землю, в ці дні, 60 років тому, одне за одним ставали вільними, святкували початок мирного життя жителі всіх сіл Братщини.
В боях за звільнення району брали участь одинадцять дивізій 2-го і 3-го Українських фронтів.
Здійснивши Нікопольсько - Криворізьку операцію, війська 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Малиновського захопили плацдарм на західному березі ріки Інгулець і створили сприятливі умови для подальшого розвитку наступальних операцій у західному та південно - західному напрямках.
Головний удар наносився у загальному напрямку на Новий Буг. 8 березня 1944 року частини 3-го Українського фронту прорвали оборону фашистських загарбників, кінно-механізована група генерала Плієва з кровопролитними боями здолала десятки кілометрів весняним бездоріжжям і звільнила Новий Буг. Це стало початком історичної Березнегуватсько - Снігурівської операції по розгрому ворога.
Форсування ріки Інгул в районі Лавровки та Лозоватки 13 і 14 березня прискорило просування наших військ.
Вісімнадцятого березня почалося звільнення нашого району. Цього дня 81-ю гвардійською стрілецькою дивізією від загарбників було звільнено село Костувате, окупанти завдали великих збитків кожному населеному пункту, багато сімей залишилося без житла, майна, худоби.
У цей час перед 81-ю дивізією було поставлено завдання : оволодіти Людмилівкою, головним залізничним вузлом району і дати можливість вантажним поїздам рухатись на південь.
18 березня о 2-ій годині ночі дивізія перейшла в рішучий наступ. 235-ий гвардійський стрілецький полк, визволивши Петрівку 1 та 2, Михайлівку, при підтримці 173-го гвардійського артилерійського полку, придушуючи вогненний опір ворога на схилах висоти поблизу хутора Вільний, виконував поставлене перед ним завдання. Була послана розвідка – визначити подальший шлях на місцевості. Показати шлях на Людмилівку погодилися місцеві жителі Григорій Никифорович Невмивака та Петро Григорович Ясинський. Вони вивели групу розвідників на Ганнівський шлях, але неподалік Вільного натрапили на вогненну точку противника.
Один з розвідників та Г.Невмивака одержали смертельні рани, інші добралися до своїх і доповіли начальнику штабу 235-го гвардійського полку Андрію Пантелійовичу Ворону, що в тому районі ворог зосередив 4 міномети, 4 кулемети, групу піхоти. Ворог відрив вогонь. Було вирішено обійти фашистів з північної сторони хутора Вільний, а частина воїнів викликала вогонь на себе, відволікаючи увагу ворога від цієї групи. Завдяки цьому вороже угрупування невдовзі було знищене.
На шляху 238-го та 233-го гвардійських стрілецьких полків 81 –і гвардійської стрілецької дивізії ворог також створив окремі вузли оборони, в районі села Дарниця, де знаходився штаб німецького батальйону. Командири вищеназваних дивізій вирішили зайняти рубіж на східних схилах висот неподалік Новоіванівки, а потім, при взаємодії з 173-ім гвардійським артполком, нанести шквальний вогонь по противнику. Бій був запеклий. Наші воїни розгромили штаб ворога, було захоплено три гармати, знищено 15 солдат і офіцерів.
Гітлерівці відчайдушно захищалися, вони все ще були добре озброєні. Безперервно строчили кулемети... Наші наступали по балці, що знаходилася на захід від Н- Мар’ївки, нарешті вдалося підійти до Людмилівки. Тут йшов бій. Земля здригалася від розривів артилерійських снарядів, фашисти, маючи перевагу в техніці і у чисельності, двічі переходили у контрнаступ при підтримці артилерії. Та їм не вдалося зупинити наступ радянської армії, на підмогу вже поспішала частина 27-і окремої танкової бригади ІІІ-го Українського фронту. Підійшовши вночі 18 березня до села Антонівки, танкісти зупинилися перепочити, а вранці 19 березня розпочали операцію по звільненню Людмилівки. Бій продовжувався протягом дня. Радянським танкістам вдалося підбити німецькі самохідки і розгромити ворожу артилерію.
20 березня при взаємодії з 72-ю гвардійською стрілецькою дивізією та іншими підрозділами 27-ї окремої танкової бригади ворог був вибитий із станції Людмилівки. Бойові дії перейшли на територію іншого району.
18 березня було звільнено також села Антонопіль, Кудрявцево, Крива Пустош, Олексіївка, Соколівка, Кам'януватка.
А 19 березня основні склади 113-її та 223-ї дивізій до кінця дня звільнили Братське.
За період з 17 по 20 березня 81-а гвардійська стрілецька дивізія залишила на полі бою 23 славних сина своєї Вітчизни. Вічна їм пам'ять і вічний покій!
...Першими в селище ввійшли розвідники. Серед них наш земляк Леонід Павлович Шраменко, командир відділення розвідки 1037- го стрілецького полку 223-ї дивізії. Він пройшов славний бойовий шлях, був нагороджений двома орденами Слави, багатьма медалями.
З 9-ї години ранку дивізії вели бій на південній та східній окраїнах Братського. Німці зірвали міст через річку, а на протилежному боці сховали танк і бронетранспортер, щоб розстрілювати наші війська, які наступали. Але їх намір було викрито. Дивізія обійшла з півдня і півночі, а в лоб йшов один полк. Німців вибили. Потрібно було переплавлятися, а для цього- відновити міст. Солдати стояли у холодній воді, їм допомагали жінки, діти і через 8 годин міст полагодили.
Ввечері, 19 березня, Братське було остаточно звільнено, загинуло 4 чоловіки, одержали поранення 12 солдат.
Ті братчани, які нині ще живуть серед нас і можуть пригадати дні звільнення району, згадують холодний березень , - йшов то дощ, то сніг, розгаслі дороги, на яких буксували танки, падали коні, але вперто йшли вперед наші солдати, здобуваючи народу таку довгоочікувану Перемогу.
В боях за наш район, селище проявили героїзм і сміливість багато воїнів. 30 із них залишилися лежати у братській землі. Серед них Герой Радянського Союзу Міргай Фархутдінов, сержанти Лагута і Пукарєв, лейтенанти Цибулько, Субота, Новиков, рядові Кузнєцов. Бистрєєв ...
Нині їх прах покоїться у парку Слави, куди завжди приходять люди покласти квіти і вклонитися пам’яті мужніх солдат - визволителів.
/”Перемога” від 18 березня 2004 року/

ВІРИВ, ЩО ПОВЕРНЕТЬСЯ ЖИВИМ
9 травня 1975 року у Братське з усіх кінців СРСР з’їхались ветерани 223-ої Червонопрапорної Белгородської стрілецької дивізії - учасники звільнення території району від німецько-фашистських загарбників.
Тодішня голова селищної ради Тамара Іванівна Чамата оголосила рішення виконкому Братської cелищної ради: „На честь 30-річчя Перемоги радянського народу над фашистською Німеччиною і увіковічення пам’яті Героя Радянського Союзу Фархутдінова Міргая Ахмайовича виконком селищної ради вирішив:
вулицю Садову у селищі Братське перейменувати на вулицю ім. Фархутдінова - Героя Радянського Союзу, який загинув у роки Великої Вітчизняної війни і похований у братській могилі селища Братської.
Занести навічно у книгу Почесних Громадян селища Братське ім’я Героя Радянського Союзу, старшого лейтенанта Фархутдінова Міргая Ахмайовича.
9 травня 1975 року відкрити у селищі Братське меморіальний знак на честь Фархутдінова М.А”.
Ми свято бережемо пам’ять про командира роти 1041-го стрілецького полку 223-ої стрілецької дивізії, старшого лейтенанта Міргая Ахмайовича Фархутдінова, який помер від ран 28 березня 1944 року і похований в нашому селищі.
Славний син Башкирії визволяв Україну, був мужнім, сміливим. Він не знав, що помре таким молодим.
23 березня 1944 року польова пошта понесла вісточку на його Батьківщину, його рідним.
Міргай писав:
„Дорогі мама, Сайма-апа і рідні!
Не ображайтесь, що більше місяця не відповідав на ваш лист. Причина одна - не вистачає часу. Уже третій місяць без зупину гонимо фашистів. І ось нарешті сьогодні притисли їх до Південного Бугу. Річка ця неширока, не більша нашої Сюнь.
Зараз тільки-но одержав завдання: вийти на той бік. Там - німці. Сутичка буде не з легких. Вірю, що повернуся живим з того берега.
В ці дні звільнили багато сіл. Від них залишилися лише одні назви. Майже у кожному селі бачили трупи стариків, жінок і дітей. Вони померли або від голоду, або убиті фашистами. Щоб більше ніколи не повторювалось таке варварство, я сьогодні вночі зі своїми товаришами йду на завдання.
Дорогі, рідні ! Нам разом довелося жити дуже мало. Але що зробиш, війна для всіх загальне горе. Не шкодую, що мало жив, перед вами, перед Батьківщиною совість чиста. Тільки одне прошу: якщо щось трапиться ( в житті всяке буває) то не забудьте, що я завжди з вами. Як тільки повернуся з того берега, напишу. Чекайте.
Завжди ваш, люблячий вас син і брат Міргай, 23 березня 1944 року. польова пошта...”
В архіві Міністерства Оборони СРСР зберігається нагородний лист Героя, де говориться: „Старший лейтенант Фархутдінов - бойовий офіцер, який у всіх боях був прикладом мужності і героїзму Він хоробро бився на Кубані, на Дніпрі, полк просувався вперед і підійшов до Південного Бугу. Сапери підготували переправу, на світанку 24 березня, 1944 року першими почали переправлятися на човні бійці Фархутдінова. Як тільки батальйон переправився на правий берег, на них кинулися німці. І знову попереду всіх був Фархутдінов із своїми бійцями.
Бій був запеклий, ряди бійців порідшали і сам Міргай ліг за станковий кулемет. Німці били по ньому з міномета, підповзли зовсім близько, намагаючись закидати гранатами, але зразу ж відкочувались назад, залишаючи вбитими солдат і офіцерів. Коли відмовив кулемет, Фархутдінов із жменькою сміливця кинувся на супротивника в рукопашну.
В цьому бою Фархутдінов був поранений, але героїчно бився до тих пір, поки батальйон міцно не закріпився на правому березі Бугу.
Гідний присвоєння звання Героя Радянського Союзу”.
Ми пам’ятаємо своїх героїв! Вічна їм пам’ять - у наших справах і у наших серцях!

ПАМ’ЯТАЙМО ТІ РОКИ!

Згадуючи події березня 1944- го року, звертаємось до архівних документів, які свідчать, що 18 березня частини 93-ої стрілецької дивізії продовжували переслідувати противника на території Братського району і о 9.00 вийшли до західної окраїни села Кудрявське, де їх зустрів інтенсивний вогонь німців. Тоді 51-ий стрілецький полк здійснив маневр у північному напрямку, переправився через Мертвовод, оволодів селом Маломар’янівкою і підійшов до хутора Хуторянко.
266-ий стрілецький полк у взаємодії з частинами 113-ої стрілецької дивізії відбив напад противника з висотки західніше села Кудрявцево і до кінця дня оволодів селом Крива Пустош.
За цей день, 18 березня, дивізія просунулася на 13 кілометрів, звільнивши 10 населених пунктів, в тому числі всі села, які нині входять до складу Кривопустоської сільради, 93-я і
113-а стрілецькі дивізії понесли такі втрати: було вбито 10 солдат, поранено 25.
Нині у братській могилі на меморіалі села Крива Пустош покоїться прах воїнів, які загинули у боях за звільнення сіл. Це: Павло Федорович Купцов, Олександр Павлович Хмеленко, Олександр Павлович Павлиш, Андрій Петрович Лузін, Кашар Садрієв, Іван Федорович Пісюк, Петро Антонович Писарєв, Іван Васильович Курінько, Ахмед Казалієв.
Нині ми відзначаємо 60-річчя визволення нашого району від німецько-фашистських загарбників. Згадуємо тих, хто приніс нам це визволення, шануємо тих, хто брав участь у бойових діях в роки Великої Вітчизняної війни.
Все менше залишається їх з нами. На території сільради нині у живих залишилося лише шестеро учасників бойових дій. Ми шануємо їх, це сивочолі ветерани Дмитро Михайлович Апостол, Михайло Григорович Гармидер, Іван Тимофійович Бондаренко, Леонід Павлович Степовий, Олексій Євменович Ніколенко, Едуард Григорович Славінський та солдатська вдова Василина Миколаївна Мельниченко.
В ці дні на Братській землі свято - 60-річчя визволення нашої території від ворога. Це було у березні 1944-го року. Пам’ятаймо ті роки! Шануймо всіх, хто здобував нам Велику Перемогу!
Н.ЗЕЛІНСЬКА,
сільський голова Кривопустоської сільської ради.
/”Перемога” від 18 березня 2004р./