До 60-річчя визволення Врадіївського району

Таким він залишився в нашій пам’яті

У Парку Слави на одній із гранітних плит у сумному списку тих, хто загинув, визволяючи нашу землю від німецької навали, скромний напис - "Горєлов Б.П. - молодший сержант". Хто ця людина? Якою була його доля до війни, коли і як загинув?
Про Бориса Петровича Горєлова, який геройський захищав Врадіївку, ми дізнались завдяки пошуковій роботі небайдужих до історії краю людей.
Коли юного Бориса Горєлова призвали у ряди Збройних Сил, він, як і всі його однолітки, з гордістю ніс військову службу, сподіваючись у визначені строки повернутись до рідної домівки. Та доля розпорядилась інакше...
У. далекому 1941 запалала, задвигтіла земля - розпочалася війна. Сталося так, що для уродженця міста Улянівська Бориса Горєлова війна розпочалась у наших південних степах, і тут же він поклав своє молоде життя на вівтар Перемоги.
Вже другий день тривав нерівний бій за оборону Врадіївки. Ворог безперервно силами до двох полків піхоти, при підтримці тринадцяти танків і двох дивізіонів польової артилерії з раннього ранку атакував оборону.
Відділенню розвідників, яким командував сержант Горєлов, було доручено до настання темряви обороняти південно-західну околицю невеличкого села. У розпорядженні розвідників були два стареньких кулемети, два автомати, шість гвинтівок і протипіхотні гранати. Після короткої інтенсивної атаки фашисти кинулись на позицію розвідників. Із сусіднього населеного пункту прямо на розвідників мчало майже 50 мотоциклістів, пішли в атаку танки, за ними піхота. Але танки йшли у напрямку північно-східної частини села, звідки по них стріляли дві якимсь чудом уцілілі гаубиці.
- Без команди не стріляти! Підпустимо ворога ближче, - скомандував сержант. І коли вже були добре видні обличчя мотоциклістів, Горєлов дав команду "Вогонь!"
Суцільним вогняним дощем зустріли ворожих мотоциклістів розвідники, і ті розгубились, поранені залишились на землі, а вцілілі поспішно повернули назад. Сержант Горєлов встав з окопчика, весь в пилюці і пороховій кіптяві, поклав руку на ще гарячий кулемет і, напружено всміхаючись, промовив. "Ну, послужи ще до сутінок, браток!"
У цю мить хтось їх розвідників помітив, що прямо на них повернув ворожий танк, мабуть, захотів розправитись, відомстити за своїх мотоциклістів. Потрібно було швидко приймати рішення. Попереду - ворог, позаду штаб і знамено полку. Не можна пропустити ненависного фашиста. Не повинен він тут пройти. Після хвилинного мовчання сержант Горєлов розпорядився. "Готуйте пару зв'язок гранат!" Всі гранати, які ще залишились, віддали воїни своєму командиру, який поповз по сухому степовому бур'яну назустріч сірому металевому чудовиську.
І кожен подумав, що міг Горєлов послати когось із них, але пішов на такий крок сам. А вони нічим не можуть йому допомогти, немає жодної протитанкової гранати.
Так, він підбив ворожий танк, але й сам упав на землю, востаннє побачив блакитне небо, призахідне сонце, і світ назавжди померк в його очах.
Таким був захисник нашого району, відважний воїн, молодший сержант Борис Горєлов.
Тіло загиблого знайшли на околиці Врадіївки наші земляки К. Верба і О.Разіна. Вони розширили окопчик, де тримав свій останній бій невідомий їм червоноармієць, вистелили його травою, загорнули загиблого у шинелю і поховали його. Потім у речах убитого знайшли медальйон з сімейною фотокарткою, документи, сховали їх і зберігали до приходу наших військ. Вже після визволення району останки Бориса Горєлова були перезахоронені у Парку Слави. Потім були відшукані його дружина, син та сестра, які приїздили на дорогу їх серцям могилу і щиро дякували за увагу та збереження пам'яті про їх незабутнього батька, чоловіка, брата Бориса Петровича Горєлова.

(За матеріалами районного краєзнавчого музею.
“Вісник Врадіївщини” за 24.03.2004 р.)

Ніщо не в змозі було зупинити наступ

З історією нашого краю пов'язані багато визначних подій та діяльність багатьох історичних осіб. Перші ж дні та тижні Великої Вітчизняної війни позначились доленосними подіями. З початком німецької агресії 700 врадіївчан було мобілізовано на фронти.
Для більш ефективного керівництва бойовими діями на Півдні України було створено Південний фронт.
Командуючим фронтом було призначено генерала армії Тюленєва. Він був одним з трьох воєначальників , які першими в Радянському Союзі отримали це військове звання (разом з ним це звання було присвоєно Г. К. Жукову і К. О. Мерецькому - які в майбутньому стали Маршалами Радянського Союзу). Штаб Південного фронту знаходився в м. Первомайську. До його складу входила 18 армія генерал-лейтенанта А. К. Смирнова, яка захищала територію Врадіївського району та прилеглих до нього районів. Двічі ця армія потрапляла в оточення і двічі генерал Смирнов виводив її. Після другого прориву генерал Смирнов загинув. Вражені мужністю генерала, гітлерівці поховали його з відданням всіх військових почестей, що було першим подібним випадком в роки війни.
З нашим краєм пов'язано і ім'я тричі Героя Радянського Союзу, головного маршала авіації О. І. Покришкіна. Це він у розвідувальному польоті в серпні 1941 року виявив просування танків до Миколаєва. Відомі цікаві факти про бойові дії на території нашого краю. Вони пов'язані з іменами двох видатних радянських полководців маршалів Р. Я. Малиновського і В. І. Чуйкова.
Родіон Якович Малиновський народився в м. Одесі. В 1941 році він командував 48 стрілецьким корпусом. Коли радянські війська потрапили в оточення в районі м. Миколаєва, саме його корпус затримав просування німецьких військ і дав можливість вивести війська 18 та 9 арміям з оточення.
Під час знаменитої Сталінградської битви тримала оборону 62 армія генерала Чуйкова. При спробі гітлерівців організувати прорив для виводу військ Паулюса з оточення, шлях їм перетнула 2 гвардійська армія Р. Я. Малиновського. В 1943 році фашистами було сформовано "Армію месників", завданням якої було взяти реванш за поразку під Сталінградом. В 1944 році частини саме цієї армії тримали оборону на території Миколаївщини і були оточені та зазнали поразки від військ 3 Українського фронту під командуванням маршала Малиновського, а саме 8-ю гвардійською армією (колишньою 62-ю), яку очолював генерал Чуйков. Ця операція ввійшла в історію під назвою Снігурівсько-Березнегуватської, яка за своїми масштабами не поступалась Корсунь-Шевченківській операції. 29 березня 1944 року о 22 годині частини 5 кавалерійського полку і Другого Українського фронту звільнили Врадіївку від фашистської окупації, цими ж днями було звільнено й села району.
Ніщо не в змозі було зупинити наступ радянських воїнів - ні бездоріжжя , ні розливи річок, ні розрекламований фашистами “Бузький Вал” - система оборонних споруд на березі Південного Бугу. Вони, з боями долаючи опір ненависного ворога, визволили місто Первомайськ, Кам'яний міст, увійшли у Врадіївку.
29 березня - то пам'ятна й знаменна дата для Врадіївщини. Бо саме цього дня в далекому воєнному 1944 році сталась важлива подія - Врадіївщину було звільнено від німецько-фашистських поневолювачів, які протягом двох років і восьми місяців паплюжили нашу землю. Другим Українським фронтом командував генерал Малиновський, до його складу входили частини 36-ї гвардійської стрілецької дивізії генерала Лиленкова, 81-ї гвардійської стрілецької дивізії генерала Морозова, 5-го гвардійського кавалерійського корпусу генерала Селіванова, 52-ої стрілецької дивізії та 26-го гвардійського корпусу сьомої армії.
В рядах воїнів-визволителів були і наші земляки Василь Петрович Ящук з Врадіївки, Василь Васильович Лопатенко з Іванівки, Степан Омелянович Червяков з Новопавлівки, Петро Платонович Білик з Новогригорівки.
Гордимося ми і тим, що Врадіївку звільняли уславлені воїни-сталінградці Костянтин Якович Поляковський, Іван Олександрович Макаров, Дмитро Йосипович Куріпко, Анатолій Галактіонович Жуков, Іван Максимович Шаталов та інші учасники грандіозної битви на Волзі.
Після розгрому гітлерівських військ під Корсунем і Каневом радянські війська продовжували наступ на захід. По території Врадіївщини проходила розмежувальна лінія між другим та третім Українськими фронтами. Не зважаючи на несприятливі погодні умови (віхоли, дощі, невилазну багнюку), через які відстала артилерія, боєпостачання, один за одним звільнялись населені пункти. На підступах до Врадіївки фашисти через непрохідне болото залишили, не встигнувши знищити, сотні одиниць техніки - танки, бронетранспортери, автомашини, автобуси, підводи, похідні електростанції, різне спорядження. Фашистам не вдалося використати залізницю для вивозу техніки. На підході до Врадіївки біля Кумарівського переїзду відбулась контратака німецької танкової роти з метою зупинити наступ радянської армії. В цьому бою наші артилеристи підбили 6 ворожих танків, знищили близько роти фашистів. Потому загарбники спробували провести ще одну нічну контратаку. Та її було відбито. Війська з боями вступили у Врадіївку.
При відступі фашисти спробували знищити елеватор. Але стрімкий наступ радянських військ перешкодив намірам окупантів Проте було повністю зруйновано залізничний вокзал, МТС, пошту, радіовузол, школи, млин, інкубаторно-птахівничу станцію, клуби, бібліотеки, 170 будинків колгоспників. Також фашисти розстріляли корів та коней на фермі.
Запеклі перестрілки відбувались біля цегельного заводу, з боку сіл Доброжанівка та Агафіївка та біля залізничного переїзду с. Болгарка. Мужність і героїзм при визволенні Врадіївки проявили полкові батареї капітанів Коваленка, Семергея, гвардійці капітана С. Прокопчука, старшого лейтенанта Дубова, командири рот М. Майборода, М. Корнєєв, М. Ніколаєв, мінометники Бородіна, гвардії рядовий Ненашев та інші бійці.
Більше 2500 наших земляків загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. 12 Героїв Радянського Союзу та 4 повних Кавалери ордена Слави уславили наш край своїми ратними подвигами. Видатний радянський полководець маршал Г. К. Жуков в своїх мемуарах згадує нашого земляка генерала Лебеденка. А в книзі маршала Конева “Записки командуючого фронтом" описано подвиг Героя Радянського Союзу Михайла Олексійовича Мардара.

За архівними матеріалами.
(“Вісник Врадіївщини” за 24.03.2004 р.)

Від Інформбюро
З оперативного зведення за 29 березня 1944 року

Південно-західніше міста Первомайська наші війська, продовжуючи наступ, оволоділи районними центрами Одеської області містом Балта, Криве Озеро, Велика Врадіївка, а також з боями зайняли понад 40 інших населених пунктів, в тому числі крупні населені пункти Любомирка, Пасіцели 1-е і 2-е, Жеребкове, Михайлівка, Гвоздавка, Іванівка, Сирове, Адамівка, Малинівка і залізничні станції Сирове, Кирилівка, Велика Врадіївка, Заплази, Чихачівка, Жеребкове, Перельоти, Балта.

(“Вісник Врадіївщини” за 24.03.2004 р.)