|
|
До 60-річчя визволення Миколаївського району
Чорною смугою назавжди залишиться в історії час, коли у Миколаївському районі гітлерівці встановили жорстокий окупаційний режим. Поблизу Миколаєва створили концтабір. На роботу до Німеччини було забрано 5 тисяч чоловік.
В далекому 1944 році, коли війна вже покотилася на Захід, Іван Володимирович Канєвський мешкав у с. Іванівці. Відступаючи, гітлерівці забрали в рабство з собою цивільне населення. Серед тих нещасних був і він зі своїм вітчимом. Та доля розпорядилась так, що вони змогли втекти, повернутись до дому. А вже 2 квітня 1944 року Іван Володимирович був призваний до лав Червоної Армії. Пройшов курс молодого бійця, 15 квітня 1944 року прийняв військову присягу на вірність Вітчизні, зарахований рядовим 4-ої стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону 544-го стрілецького полку. Полк проходив формування у місці Добруше Гомельської області Білорусії. З цим 544-м стрілецьким полком пройшов всю Білорусію, Східну Пруссію, брав участь у визволенні міст Гумбінена, Істенбурга, Цинтена, Хайлігенталя, Кенігсберга, а згодом і Берліна. Був поранений.
Славне бойове минуле І.В.Канєвського відзначено орденами Вітчизняної війни І ступеня, Слави III ступеня, медалями „За бойові заслуги", „За взяття Кенігсберга", „За взяття Берліна", „За перемогу над Німеччиною", орденом Богдана Хмельницького, медаллю Жукова, медалями „Захиснику Вітчизни" і декількома ювілейними.
Після війни закінчив вечірню школу, Одеський фінансово-кредитний інститут. Працював у Миколаївському районі начальником інспекції держстраху, старшим економістом відділу держдоходів райфінвідділу, завідуючим відділом соціального забезпечення. Має багато нагород за трудові досягнення. Зараз Іван Володимирович на заслуженому відпочинку. Живе труднощами і радощами своїх дітей, онуків, яких у нього семеро. З теплотою в голосі пригадує свою молодість. Життя прожити - не поле перейти, були й радості і проблеми. Та ні про що ветеран не жалкує.
К. Павленко. (“Маяк”, 27.03.2004 р.)
Час невпинно перегортає сторінки історії. Здасться, лише вчора ми святкували 59-ту річницю звільнення нашої області та району від фашистської навали. І ось 60-та річниця! Ми відзначаємо її з радістю та величезною гордістю, як і личить переможцям. Звільнення Миколаївської області та міста Миколаєва - одна зі славетних подій Великої Вітчизняної війни. Тут були розгромлені добірні війська німецького вермахту.
Після звільнення Миколаєва 308-й та 311-й полки 8-ї гвардійської стрілецької дивізії полковника С. І. Дунаєва почали звільнення території Миколаївського району. Південний Буг вони форсували на підручних засобах. І коли незабаром сапери відновили підірваний у двадцяти місцях старий наплавний Варварівський міст, через нього пішли на Одесу головні сили 5-ої ударної армії генерала В. Д. Цвєтаєва, звільняючи села нашого району. Напроти Радсаду та Малої Коренихи Південний Буг форсували частини 9-ої гвардійської стрілецької дивізії, в тому числі і 309 гвардійський стрілецький полк нашого земляка підполковника Миколи Миколайовича Пенькова, який у повоєнний час працював заступником директора радгоспу „Нечаянський". Але фронтові рани дались взнаки, і він так рано пішов з життя. Та пам'ять про Миколу Миколайовича жива. Жорстокі, запеклі бої розгорнулися при звільненні Ковалівки. Форсування Південного Бугу почалося 19 березня 1944 року. Темної ночі, у заметіль передовий загін 394-ої стрілецької дивізії генерала А.І. Лисицина відплив від села Троїцьке, що на протилежному березі Бугу, на гумових човнах. О 3-й годині ночі загін був на західному березі. Бійці пройшли у плавнях біля кілометру, підійшли до Андріївки. О 6-й годині ранку радянські розвідники захопили частину села. Тим часом 808-й стрілецький полк (командир полку підполковник Н.Т. Смирнов) зненацька з'явився на другому кінці села. Німці відійшли до Ясної Поляни. Андріївка була звільнена від фашистів. Це село стало основою для створення плацдарму. На північ від Андріївки річку форсувала 34 стрілецька дивізія генерала Ф.В.Брайляна. На південь від Андріївки діяли 4, 40 та 79 гвардійські стрілецькі дивізії, якими командували генерали Г.Є.Кухарєв, Г.Ф.Панченко та Л.І.Вагін. їх війська зайняли Ткачівку та північну частини Ковалівки. Таким чином, 19 березня Південний Буг форсували частини п'яти стрілецьких дивізій.
Гітлерівці перейшли до шалених контратак, аби скинути наших гвардійців в Південний Буг. Щоб утримати плацдарм, довелося направити на нього ще п'ять дивізій. Бої на плацдармі були кровопролитними. Наші бійці знищили кулеметним вогнем більше сорока гітлерівців. Командир стрілецької роти В.В.Кононов захопив ворожу гармату з боєприпасами, розвернув її в бік ворога та випустив по ньому біля двохсот снарядів. Рядовий Галайда гранатами підбив танк „тигр" і захопив у полон декілька танкістів.
Це лише деякі епізоди героїзму радянських бійців у боях на Андріївсько-Ковалівському плацдармі. Героїзм був масовим. З цього плацдарму війська генералів В.І.Чуйкова та В.В.Глаголєва почали 26 березня Одеську наступальну операцію.
На честь героїв форсування Південного Бугу в Ковалівці споруджено величезний монумент. Скульптори та архітектори достойно відобразили подвиг героїв цих запеклих боїв. В селі Андріївні на братській могилі установлений обеліск, який ніби охороняє спокій тих, хто тут похований.
Трудівники району свято шанують пам'ять про загиблих у роки Великої Вітчизняної війни. А їх дуже багато - 2192 чоловіка. В кожному селі зведені пам'ятники воїнам, які загинули при звільненні району, а також односельцям, які не повернулися з кривавих полів війни до рідних домівок.
В цій війні брало участь майже 4,5 тисячі наших земляків. Багато з них повернулися з війни інвалідами. Зараз - це люди похилого віку, потребують уваги з боку влади та односельців.
17-річним юнаком був призваний до лав Радянської Армії житель села Петрівка Володимир Іванович Хмара. Найбільш яскравими сторінками своєї військової біографії він вважає участь у складі 804-ї морської бригади Чорноморського флоту в десанті у район румунського портового міста Констанца. Пам'ятні бої за Ізмаїл, Будапешт, Відень, де був поранений і довгий час лікувався у різних госпіталях. Ордени Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки, „За мужність", медалі „За відвагу", „За взяття Будапешта", „За взяття Відня" та інші свідчать про його бойові справи. Багато років Володимир Іванович очолює Петрівську ветеранську організацію.
В цьому ж селі Петрівці мешкає колишній фронтовик, дуже привітна та скромна людина Володимир Володимирович Алфімов. На запитання про його у часть у війні він відповідає: „Був зв'язківцем". Наче нічого особливого він не зробив: не підірвав дот, не повів за собою в атаку бійців, але він дуже ретельно, дуже добросовісно робив свою солдатську справу. Адже без надійного зв'язку не обходився жоден військовий підрозділ - від взводу до Головного командування. Володимир Володимирович забезпечував зв'язок зразково. Навіть тоді, коли в бою був дуже важко поранений.
Кулеметником 100-ї гвардійської десантної дивізії 12 гвардійської повітрянодесантної бригади воював житель Нечаяного Павло Павлович Гладун. Не відійшов від кулемету навіть тоді, коли був поранений. У післявоєнний час працював трактористом, бригадиром в колгоспі, потім багато років очолював першу та другу лінійні дільниці зв'язку стратегічного значення. Павло Павлович нагороджений орденами Вітчизняної війни І ступеня, „За мужність", Трудового Червоного Прапора, орденом Леніна, срібною медаллю ВДНГ, „Дипломом пошани" ВДНГ.
Ось такі вони рядові Великої Вітчизняної війни, наші сучасники, наші односельці. Вони живуть поряд з нами, їх залишилось мало, навіть дуже мало. При зустрічі з ними низько вклоніться їм за ратний та трудовий подвиг.
Наше нинішнє свято визволення району - це світла пам'ять про велич народного подвигу, вічна пам'ять про покоління сорокових років, яке ціною власного життя захистило прийдешні покоління. Світла пам'ять про тих, хто поліг у жорстокому двобої з ворогом, має стати духовною підтримкою на шляху подальшого творення незалежності України. Пам'ять - це той історичний код, що згуртовує людей, не дає зникнути минулому, без якого не може бути майбутнього.
Ю. О. Пучков, голова районної ради ветеранів.
(“Маяк” за 27.03.2004 р.)
|
|
