До 60-річчя визволення Новобузького району

Весняний наступ

Яких тільки хоробрих людей не бачив наш степовий Інгул! На його берегах проносилися вершники войовничих скіфів, билися запорожці, тут же дзвеніли шаблі легендарних котовців, червоних козаків, будьонівців. А 1944 рік - великий рік боротьби з німецько-фашистськими загарбниками — приніс землям Інгулу нову, немеркнучу славу.
... Ніч. Обважнілі березневі хмари затягнули горизонт, поливають розбухлу землю рясним дощем. Часом йде мокрий сніг. Десь гримлять гармати, яскраві ракети прокреслюють нічну імлу. Але кінно-механізована група 3-го Українського фронту, що іменується у зв’язку з своїм багатонаціональним складом військом „п'ятдесяти народів”, нестримно йде в тил ворога, створюючи умови для оточення великих сил гітлерівців.
Грізну радянську силу вів стрункий чорновусий генерал. Кавказька бурка і висока папаха в сутінках ночі робили його схожим на якогось велетня. Здавалось, в гусеничний всюдихід вріс казковий богатир. В ту ніч богатирськими були і його ратні діла. Пройшовши з своїм військом десятки кілометрів бездоріжжям, генерал несподівано вдарив по ворогу, що засів у Новому Бузі.
Командуючий фашистськими дивізіями Холлідт, якого вважали досвідченим воякою, був у райцентрі, але ганебно втік, навіть не намагаючись очолити свою оборону. А радянські воїни рішучим ударом оволоділи Новим Бугом, визволили перше на Миколаївщині місто.
Через кілька годин генерал на всюдиході одержав радіограму: „Поздоровляю весь особовий склад з блискучою перемогою, яку здобули ви в районі Нового Бугу... Героїчні дії козаків-кубанців по розгрому німецько-фашистських військ будуть вписані золотими літерами в історію Червоної кавалерії...".
Під телеграмою стояв підпис Маршала Семена Будьонного. Народний герой, легендарний начальник радянської кінноти часів громадянської війни поздоровив з успіхом іншого відважного полководця, теж кавалериста Іссу Олександровича Плієва. Йому, синові стародавніх гір Кавказу, судилося здійснити блискучий подвиг у степах України...
Перемогу воїнів-плієвців у Новому Бузі високо оцінило Радянське Верховне Головнокомандування. Дві кавалерійські дивізії з славної армади Плієва було нагороджено орденами Суворова, а третій присвоєно почесне найменування „Новобузької”, сотні воїнів групи удостоєно урядових нагород. А командуючий Плієв одержав найвищу полководницьку відзнаку — орден Суворова І ступеня.
... Від Нового Бугу група звернула за течією Інгулу і почала блискучий рейд по тилах ворога. Вмілим маневром Ісса Олександрович вивів свої корпуси на головні комунікації ворога, відрізавши в районі Березнегуватого і Снігурівки тринадцять гітлерівських дивізій. То був чудовий подвиг на Правобережній Україні. Тільки безстрашний, загартований в боях полководець міг успішно здійснити такий сміливий кінно-танковий рейд.
Підсумки рейду виявилися чудовими. Війська, які вів І. О. Плієв, пробилися до Дністровського лиману, відрізали шляхи відходу ворогові з головного міста Причорномор’я — Одеси. Степи від Інгулу до сонячної Молдавії знову стали радянськими. З весняним теплом на береги Південного Бугу, Чичиклеї, Тилігульського лиману прийшла велика радість визволення.
Тоді ж українці з радістю у серці довідалися про присвоєння хороброму синові Осетії генералу І. О. Плієву звання Героя Радянського Союзу. Це перша Золота Зірка полководця, її він одержав за славні діла в нашому краї. Звання двічі Героя Радянського Союзу І. О. Плієву присвоєно за участь у розгромі японських мілітаристів у Маньчжурії.
До кінця другої світової війни Ісса Олександрович переможно водив військо „п'ятдесяти народів". Воно билося на далеких фронтах, але люди Миколаївщини завжди пам'ятали героїв-плієвців.

(“Вперед” за 06.03.2004 р.)